Василь Герасим’юк: «Не люблю своє покоління…»

01.04.2009

Василь Герасим’юк — поет, якого зараховують до покоління вісімдесятників, лауреат Шевченківської премії 2003 року, член Шевченківського комітету, ведучий літературних програм Українського радіо. Але найперше — Поет, один із найбільших нашого часу. Ми розмовляли з ним про час і поезію, його покоління й молодих літераторів, Шевченківську премію й «мультиплікаційну епоху».

— … яке значення, як Ви вважаєте, літературні відзнаки, і Шевченківська премія зокрема, відіграють у літературному процесі?
— Шевченківська премія тут не може бути говорена через кому з усіма іншими преміями. Це є премія особлива, оскільки тут перше — ім’я Шевченка. Шевченко для нас — не тільки письменник, це наша національна ідея, яка не може не (с)працювати, бо ми ще живі. Коли говорять тепер, що Шевченківська премія себе дискредитувала, то я до цього ставлюся спокійно — кожен має право на свою думку. Але ставлю питання так: чи має письменник, що критикує Шевченківську премію, твір, який заслуговує на цю премію безперечно, а йому не дали чи він сам її не хоче? І не давши за цей твір Шевченківську премію, тобто найвищу нагороду в Україні, ми саму премію знецінюємо. Чи є такий твір у цього «критика»?
Інша річ — що в будь-якому складі Шевченківського комітету є більш ніж достатня кількість людей, які здатні заблокувати достойну оцінку достойного явища. На жаль, і сьогодні ситуація не змінилась.
Але це ще ж нічого не вирішує, справжня поезія не може не лишитися. Ось ми тепер будемо відзначати сторіччя від дня народження Антонича. Здавалось би, юнак, який був далекий від якихось соціальних викрутів, такий от «поганин із сонцем у кишені». Він залишився вічним юнаком, сто років пройшло — сонце з його кишені ще світить нам.
Бо є мистецтво поезії. Таке собі масло масляне. Найкращий засіб від ожиріння.

Інтерв'ю Олени Шарговської
http://litakcent.com/2009/04/01/vasyl-herasymjuk-ne-ljublju-svoje-pokolinnja.html

На початок 5